Головна | Реєстрація | Вхід | RSSНеділя, 22.10.2017, 14:00

Сайт Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 8

Меню сайту
Форма входу
Відвідувачі
Locations of visitors to this page
Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Цікаво знати...
Цей сайт засновано у 2010 році
Інформер сайту

Шляхами подвигу і слави наших батьків і дідів

СПАСИБО

 

Шла война по равнинам и горам,



По деревням и городам.



Шла война вместе с смертью и горем,



Вместе с громом, огнем пополам.



 



Сея слезы, летели гранаты,



Бой гремел над советской страной.



Уходили на битву солдаты,



И не все возвратились домой.



 



И стоят обелиски погибшим.



Звезды память навеки хранят.



Помнят люди страну защитивших,



Молодых и безусых ребят.



 



В день победы, девятого мая,



Подхожу я к вечному огню



И спасибо от нашего края



Всем, погибшим за нас, говорю.



 

Сергій Мирдін,

Учень 10-Б кл.

1981 р.

За матеріалами КІДу



В. Білоусова



Так починалась війна



 

Згадує радистка гвардії старший сержант

Білоусова Віра Олександрівна

 

            Щороку Віра
Олександрівна вітала учнів інтерклубу нашої школи з Днем Перемоги і
висловлювала найкращі побажання.


            Наводимо текст одного з листів.

 

Перші хвилини страхіть



            Війна
захопила мене на західному кордоні нашої Батьківщини. Темної ночі мене
розбудило гудіння моторів дуже великої кількості літаків, що летіли через нашу
станцію. Раніше я ніколи не чула, щоб одночасно летіло стільки літаків. Мені
сказали, що це, мабуть, якісь нічні навчання. Але якесь, ще неясне, тривожне
відчуття охопило мене і я довго стояла біля вікна і вдивлялася у темряву. На
світанку все стало зрозуміло і нам. Літаки, що стривожили мене, летіли на
бомбардування наших міст – це були німецькі літаки. Почалася війна. Пам’ятаю
перевернуті догори колесами машини, обгорілі трупи у потязі, що йшов до
Ленінграду, а його повернули назад на нашу станцію. Пам’ятаю перший автобус з
пораненими дітьми, що прийшов з м. Риги. З жахом ми дивились на дітей, у
яких не було рук, ніг, а замість них були забинтовані обрубки. Тієї ночі я не
могла заснути. Ранком я пішла на станцію дізнатись про потяг на Ленінград.
Розклад був порушений, потяги ходили рідко. Шосе від станції до військового
містечка було порожнім, житлових будинків не було, і назад я йшла спокійно.
Було дуже жарко, і на мені було світле плаття. Раптом загуділи паровози на
станції. Я вже знала, що таке бомбардування, і побігла. Мені хотілося бути з
людьми. Я бігла і думала, що літаки летять бомбардувати військове містечко.
Але, сама не знаю чому, я збігла з шосе у кювет і побігла по висохлій канаві.
Шосе було залите сонцем, літаки летіли так низько, що на асфальті шосе були їх
страшні чорні тіні. Мені не було страшно, бо я не розуміла їх замисел. Мені
добре було видно льотчика, і він добре бачив і біле плаття, і мої коси і світлі
туфлі. Я бігла і думала, чому зовсім поряд з кюветом на шосе скачуть фонтанчики
пилюки, і здогадалась. Мені було незрозуміло – навіщо я їм потрібна, що вони хочуть
моєї смерті. Що це їм дасть? Не страх, а злість охопила мене і я почала бігати
по канаві вперед-назад. Бігала я швидко, і, очевидно, німцю набридло це
полювання, бо попасти в мене він так і не зміг, але я зрозуміла, хто такі німці
– фашисти. Потім я їхала у потязі у Ленінград – додому. На ст. Псков, де я
чекала потяг, літаки налітали безперервно, і всі, хто очікували потяг,
товпились під відкритим небом біля вокзалу. Ми так намучились чотири ночі без
сну під бомбардуваннями, що навіть страшно не було, а було все одно. Начальник
станції, видно, пошкодував мене і шепнув, щоб я йшла з ним. Так я сіла у потяг,
оминувши всі труднощі посадки.  Як тільки
від’їхали декілька станцій, як паровоз ранком, коли всі ще спали, почав давати
короткі гудки. Я вискочила з вагона і побігла до лісу так, що вітер у вухах
свистів. Коли німці відбомбились, їхати було вже ні на чому. Біля вагонів
лежали трупи людей, вагони горіли.


 

            На добру згадку інтерклубу "Мир”
учасниця війни подарувала кілька своїх віршів:


-        
«Девушки в 41-м»

-        
«Десант перед прорывом блокады Ленинграда»

-        
«Завоёвана
жизнь»


 





Девушки в 41-м



 

Последний сдан
зачёт...


Как нам тогда
хотелось


Одеть свой светлый
праздничный наряд,


Но платья
заменил...


На серые шинели

На сборном пункте

Нам военкомат.

И вместо бала –
ползать по-пластунски,


Метать гранаты,
прыгать и стрелять,


Учил ивановский,
простой парнишка русский,


– инструктор наш,
учивший воевать.


Петлички лётные на
новой гимнастёрке,


Прищур больших,
серьёзных, карих глаз.


Как мало прожито,


Как много
пережито...


Кто знал, что
встретились тогда


В последний раз.

Потом вокзал и
тяжкое прощанье;


Застыл в глазах
незаданный вопрос,


Последний взгляд,
последнее объятье,


И то молчанье,
что, порой, страшнее слёз.


Окопная бессонница
в посёлке,


Где левый берег,
пятачок, Нева,


Глаза усталой,
раненой девчонки –


Всё это было будто
бы вчера.


В. Белоусова



 

Десант перед
прорывом блокады Ленинграда



(Из
фронтовых воспоминаний)



 

Лучи прожекторов

Скрестились над
заливом.


Повисли «люстры»
над замёрзшею Невой.


Мы в белых
маскхалатах торопливо


Под носом у врага

Идём в десант
морской.


А ветер рвёт,
сгоняя в стаи тучи,


И лёд трещит, и в
проруби вода.


В застывших
пальцах боль


От стужи жгучей.

Но это перетерпишь
– не беда.


Вдруг сполохом
взрывается граната...


И в логове врагов

Пошёл переполох...

Забило пламя, –

«К бою автоматы!»

И кровью залит
лёд,


И пули, как горох.

Кругом огонь и
смерть,


Поют и воют мины.

Всю грудь комсоргу

Вырвала одна.

Кричат матросы:

«Военфельдшер
Нина!»


А Нина ранена –

Сама едва жива.

А с нашей стороны

Сигналят фонарями:

«Прикроем ваш
отход!»


«Под свой огонь не
лезь!»


В ответ товарищам

Сигналю я флажками

Одно короткое,
простое слово: «Есть!»


_________________

/Люстры – это серия
осветительных ракет, как их в шутку называли солдаты/


На добрую память



интерклубу «Мир»



от бывш. участн. Отеч. войны 



Белоусовой В. А.



 

 

(Возвращение с победой частей Ленфронта
в Ленинград)



8 августа 1945 года



Завоёвана жизнь



 

Ну и вот –
завоёвана жизнь! –


 Год победы настал 45-й!

Гимнастерки в
пыли,


И под касками
потные лбы,


И у нас на груди

Остывают стволы
автоматов,


А на них нам
бросают,


Бросают гвоздики,
цветы.


Мы идём из-под
Нарвы,


Из Пскова,

Из Гдова, из
Руссы.


Мы идём с
орденами,


Тяжело сапогами
гремя.


Припорошила пыль

Наши головы русые,

И у многих
осталась


В висках седина.

Мы ушли от
кровавых боёв,


Дальнобойных
орудий раскатов,


И сигнальных
ракет,


Поднимавших в
атаку в ночи.


Мы прошли сквозь
огонь,


Через кровь,

Под зловещие звуки
набата,


Что в ушах, до сих
пор,


По ночам всё
звучит.


Мы «видали
виды»...


Пережили немало.

Мы с боями прошли
через все рубежи.


Много гроз и
тревог в нашей жизни бывало,


Но... остались в
живых.


И за это спасибо
скажи!


В. Белоусова



 



 


Пошук на сайті
Гаряча лінія
Національна дитяча гаряча лінія Національна гаряча лінія
Конт. дані школи
88009, м. Ужгород, Закарпатська область, вул. Ак. Корольова 4, тел. (0312) 662920, email:uzhoctavaschool@gmail.com
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Погода на завтра
Найближчі свята
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Корисні ресурси
каталог сайтів
Освітній портал
Каталог MyList.com.ua
Украинский портАл

Copyright Кабінет_46 © 2017
Використовуються технології uCoz