Ужгородська ЗОШ І-ІІІ ст. № 8 - Шляхами подвигу і слави наших батьків і дідів
Головна | Реєстрація | Вхід | RSSПонеділок, 27.02.2017, 04:30

Сайт Ужгородської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 8

Меню сайту
Форма входу
Відвідувачі
Locations of visitors to this page
Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Інформер сайту

Шляхами подвигу і слави наших батьків і дідів

СПАСИБО

 

Шла война по равнинам и горам,



По деревням и городам.



Шла война вместе с смертью и горем,



Вместе с громом, огнем пополам.



 



Сея слезы, летели гранаты,



Бой гремел над советской страной.



Уходили на битву солдаты,



И не все возвратились домой.



 



И стоят обелиски погибшим.



Звезды память навеки хранят.



Помнят люди страну защитивших,



Молодых и безусых ребят.



 



В день победы, девятого мая,



Подхожу я к вечному огню



И спасибо от нашего края



Всем, погибшим за нас, говорю.



 

Сергій Мирдін,

Учень 10-Б кл.

1981 р.

За матеріалами КІДу



В. Білоусова



Так починалась війна



 

Згадує радистка гвардії старший сержант

Білоусова Віра Олександрівна

 

            Щороку Віра
Олександрівна вітала учнів інтерклубу нашої школи з Днем Перемоги і
висловлювала найкращі побажання.


            Наводимо текст одного з листів.

 

Перші хвилини страхіть



            Війна
захопила мене на західному кордоні нашої Батьківщини. Темної ночі мене
розбудило гудіння моторів дуже великої кількості літаків, що летіли через нашу
станцію. Раніше я ніколи не чула, щоб одночасно летіло стільки літаків. Мені
сказали, що це, мабуть, якісь нічні навчання. Але якесь, ще неясне, тривожне
відчуття охопило мене і я довго стояла біля вікна і вдивлялася у темряву. На
світанку все стало зрозуміло і нам. Літаки, що стривожили мене, летіли на
бомбардування наших міст – це були німецькі літаки. Почалася війна. Пам’ятаю
перевернуті догори колесами машини, обгорілі трупи у потязі, що йшов до
Ленінграду, а його повернули назад на нашу станцію. Пам’ятаю перший автобус з
пораненими дітьми, що прийшов з м. Риги. З жахом ми дивились на дітей, у
яких не було рук, ніг, а замість них були забинтовані обрубки. Тієї ночі я не
могла заснути. Ранком я пішла на станцію дізнатись про потяг на Ленінград.
Розклад був порушений, потяги ходили рідко. Шосе від станції до військового
містечка було порожнім, житлових будинків не було, і назад я йшла спокійно.
Було дуже жарко, і на мені було світле плаття. Раптом загуділи паровози на
станції. Я вже знала, що таке бомбардування, і побігла. Мені хотілося бути з
людьми. Я бігла і думала, що літаки летять бомбардувати військове містечко.
Але, сама не знаю чому, я збігла з шосе у кювет і побігла по висохлій канаві.
Шосе було залите сонцем, літаки летіли так низько, що на асфальті шосе були їх
страшні чорні тіні. Мені не було страшно, бо я не розуміла їх замисел. Мені
добре було видно льотчика, і він добре бачив і біле плаття, і мої коси і світлі
туфлі. Я бігла і думала, чому зовсім поряд з кюветом на шосе скачуть фонтанчики
пилюки, і здогадалась. Мені було незрозуміло – навіщо я їм потрібна, що вони хочуть
моєї смерті. Що це їм дасть? Не страх, а злість охопила мене і я почала бігати
по канаві вперед-назад. Бігала я швидко, і, очевидно, німцю набридло це
полювання, бо попасти в мене він так і не зміг, але я зрозуміла, хто такі німці
– фашисти. Потім я їхала у потязі у Ленінград – додому. На ст. Псков, де я
чекала потяг, літаки налітали безперервно, і всі, хто очікували потяг,
товпились під відкритим небом біля вокзалу. Ми так намучились чотири ночі без
сну під бомбардуваннями, що навіть страшно не було, а було все одно. Начальник
станції, видно, пошкодував мене і шепнув, щоб я йшла з ним. Так я сіла у потяг,
оминувши всі труднощі посадки.  Як тільки
від’їхали декілька станцій, як паровоз ранком, коли всі ще спали, почав давати
короткі гудки. Я вискочила з вагона і побігла до лісу так, що вітер у вухах
свистів. Коли німці відбомбились, їхати було вже ні на чому. Біля вагонів
лежали трупи людей, вагони горіли.


 

            На добру згадку інтерклубу "Мир”
учасниця війни подарувала кілька своїх віршів:


-        
«Девушки в 41-м»

-        
«Десант перед прорывом блокады Ленинграда»

-        
«Завоёвана
жизнь»


 





Девушки в 41-м



 

Последний сдан
зачёт...


Как нам тогда
хотелось


Одеть свой светлый
праздничный наряд,


Но платья
заменил...


На серые шинели

На сборном пункте

Нам военкомат.

И вместо бала –
ползать по-пластунски,


Метать гранаты,
прыгать и стрелять,


Учил ивановский,
простой парнишка русский,


– инструктор наш,
учивший воевать.


Петлички лётные на
новой гимнастёрке,


Прищур больших,
серьёзных, карих глаз.


Как мало прожито,


Как много
пережито...


Кто знал, что
встретились тогда


В последний раз.

Потом вокзал и
тяжкое прощанье;


Застыл в глазах
незаданный вопрос,


Последний взгляд,
последнее объятье,


И то молчанье,
что, порой, страшнее слёз.


Окопная бессонница
в посёлке,


Где левый берег,
пятачок, Нева,


Глаза усталой,
раненой девчонки –


Всё это было будто
бы вчера.


В. Белоусова



 

Десант перед
прорывом блокады Ленинграда



(Из
фронтовых воспоминаний)



 

Лучи прожекторов

Скрестились над
заливом.


Повисли «люстры»
над замёрзшею Невой.


Мы в белых
маскхалатах торопливо


Под носом у врага

Идём в десант
морской.


А ветер рвёт,
сгоняя в стаи тучи,


И лёд трещит, и в
проруби вода.


В застывших
пальцах боль


От стужи жгучей.

Но это перетерпишь
– не беда.


Вдруг сполохом
взрывается граната...


И в логове врагов

Пошёл переполох...

Забило пламя, –

«К бою автоматы!»

И кровью залит
лёд,


И пули, как горох.

Кругом огонь и
смерть,


Поют и воют мины.

Всю грудь комсоргу

Вырвала одна.

Кричат матросы:

«Военфельдшер
Нина!»


А Нина ранена –

Сама едва жива.

А с нашей стороны

Сигналят фонарями:

«Прикроем ваш
отход!»


«Под свой огонь не
лезь!»


В ответ товарищам

Сигналю я флажками

Одно короткое,
простое слово: «Есть!»


_________________

/Люстры – это серия
осветительных ракет, как их в шутку называли солдаты/


На добрую память



интерклубу «Мир»



от бывш. участн. Отеч. войны 



Белоусовой В. А.



 

 

(Возвращение с победой частей Ленфронта
в Ленинград)



8 августа 1945 года



Завоёвана жизнь



 

Ну и вот –
завоёвана жизнь! –


 Год победы настал 45-й!

Гимнастерки в
пыли,


И под касками
потные лбы,


И у нас на груди

Остывают стволы
автоматов,


А на них нам
бросают,


Бросают гвоздики,
цветы.


Мы идём из-под
Нарвы,


Из Пскова,

Из Гдова, из
Руссы.


Мы идём с
орденами,


Тяжело сапогами
гремя.


Припорошила пыль

Наши головы русые,

И у многих
осталась


В висках седина.

Мы ушли от
кровавых боёв,


Дальнобойных
орудий раскатов,


И сигнальных
ракет,


Поднимавших в
атаку в ночи.


Мы прошли сквозь
огонь,


Через кровь,

Под зловещие звуки
набата,


Что в ушах, до сих
пор,


По ночам всё
звучит.


Мы «видали
виды»...


Пережили немало.

Мы с боями прошли
через все рубежи.


Много гроз и
тревог в нашей жизни бывало,


Но... остались в
живых.


И за это спасибо
скажи!


В. Белоусова



 



 


Гаряча лінія
Національна дитяча гаряча лінія Національна гаряча лінія
Календар
«  Лютий 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728
Погода на завтра
Найближчі свята
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
Корисні ресурси
каталог сайтів
Освітній портал
Каталог MyList.com.ua
Украинский портАл

Copyright Кабінет_46 © 2017
Використовуються технології uCoz